Забудьте про камери на автошляхах

Або чому пряма відповідальність за хаос на дорогах – на МВС

57Григорій Мамка, заступник начальника Головного слідчого управління МВС України (2016), заслужений юрист України:

Більше двох років в Україні працює нова поліція. І майже такий же період ми чуємо обіцянки від міністра внутрішніх справ, голови Нацполіціі і їх численних заступників і радників, що зовсім скоро на автодорогах України буде наведено порядок. Порції обіцянок приходять із завидною постійністю. Реальних дій – нуль. Для них у всьому винна Верховна Рада. Це орган колективний, єдиної позиції не має, так чому б на неї всі звинувачення і не сипати? А в цей час в Україні вже майже кожен день трапляються резонансні ДТП. Щодня на дорогах гине в середньому – 12-15 чоловік. Це статистика жертв війни. І винні в цих жертвах ті, в компетенції і завданнях яких навести правопорядок на дорогах.

Вічні обіцянки, як стратегія

Після резонансного ДТП в Харкові з чисельними жертвами, Кабмін і МВС почали робити стурбовані заяви, що їх бачте «дістав» хаос на дорогах. І ось «гора народила мишу». Міністр Аваков презентував на засіданні Кабміну пакет змін у законодавстві, «що б зробити дороги українських міст безпечними». Про це відразу ж написав у Фейсбуці його стенографіст-радник Антон Геращенко. Що пропонує МВС: обмежити швидкість руху в населених пунктах з 60 до 50 кілометрів на годину, посилити відповідальність за ДТП, збільшити штрафи за «брутальне» (термінологія радника міністра) перевищення швидкості, додати проблем тим, хто отримує права. А ось щодо ключового – фіксації правопорушень на дорогах, – в красивій презентації МВС ось такий красномовно короткий слайд:

55

Правда через тиждень міністр Аваков робить чергову гучну заяву на кшталт: «Камери будуть. Обіцяю! Через … 1,5 року».

І звичайно жодних подробиць про те, звідки вони візьмуться, за яке фінансування і на якій правовій основі вони будуть працювати.

Абсолютно ж очевидно, що навіть якщо влада запровадить бодай смертну кару як відповідальність за порушення ПДР, все одно залишиться відкритим ключове питання: хто і як буде фіксувати дані правопорушення? Камери? А що буде робити поліція, якщо її закидають судовими позовами по всій країні? І такий розвиток ситуації вже був 6 років тому.

Майже «детективна» історія – як не запроваджувалась відеофіксація новою поліцією

6 серпня 2015 року (!) Президент Петро Порошенко підписав закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», який передбачає деякі нові повноваження для виконання патрульною поліцією своїх завдань у сфері забезпечення безпеки руху. На сайті Президента міститься інформація, що підписав він цей закон тільки через особисте звернення начальника Департаменту патрульної поліції Фацевича: «До Адміністрації Президента України, на ім’я Президента України, надійшов лист від Начальника Департаменту патрульної служби МВС України Олександра Фацевича з проханням розглянути можливість невідкладного підписання проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».

Тобто вся відповідальність за цей закон – на самій Нацполіціі! Вищезгаданий прийнятий закон має серйозні проблеми, через те, що зроблений навмисно його ініціаторами (Згуладзе і Ко) тільки заради піару, але ніяк не для його практичної реалізації. Чи знали реформатори команди Авакова, що в Україні вже існує і діє історичне рішення Конституційного суду від 22 грудня 2010 року №23рп / 2010, який свого часу не тільки призупинив, а й відклав впровадження автофіксації практично на шість років? Звісно так. Але все одно «вліпили» закон подібного змісту.

Згадаймо ключові пункти рішення КСУ 2010 року:

— в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії;

— при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

— громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень, в тому числі і в залежності від майнового стану;

— юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

— ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Тобто висновок КСУ однозначний – визнання неконституційною статті 14-1 КУпАП, якою покладається відповідальність за адмінпорушення в сфері дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, на власників транспортних засобів.

Знаючи це, в МВС придумали «хитромудрий» хід з цим законом.

Запропонували законодавцям замінити статтю 14-1 такою ж по суті статтею 14-2, що покладає адмінвідповідальність на юридичних і фізичних осіб, за якими зареєстровані транспортні засоби. Але заміна «власника транспортного засобу» на «осіб, за яким воно зареєстровано», не зробила статтю 14-2 більш конституційною. Це вам скаже будь-який випускник юрфаку. Біда в тому, що цих самих випускників надто мало серед нової когорти реформаторів.

Де гроші?

Українському суспільству кілька років поспіль нав’язують думку, що «бідне» МВС не може знайти фінансування на відеокамери.

По-перше, МВС одне з міністерств, яке дуже добре фінансується з держбюджету (53 млрд грн. – у 2017 році і рекордні 63 – млрд грн. – в 2018 році). До речі, не факт, що в разі самостійної закупівлі відеокамер МВС, не виникне черговий корупційний скандал, як з «рюкзаками Авакова» або нагрудними відеокамерами для поліцейських, які були закуплені за завищеними в 2,5 рази цінами.

По-друге, є маса іноземних інвесторів, готових вкласти гроші в розробку і запуск системи відеоспостереження на дорогах. Це світова практика. АЛЕ! Інвестори прекрасно знають, що саме з вищеописаної законодавчої абракадаброю доведеться зіткнутися при впровадженні систем автоматичної фіксації порушень на дорогах України. Очевидно, що юристи, спираючись на норми прямої дії Конституції, будуть вимагати визнання всіх постанов, винесених на підставі автоматичної фото- / відеофіксації, незаконними. При таких умовах жоден штраф, частина якого повинна бути спрямована на повернення інвестицій, не буде сплачено.

Поки в Україні вигадують велосипед без коліс, в більшості розвинених країн вже давно апробовані і працюють адекватні практики. Наприклад, практика США, на які так публічно (але не в реальному житті) рівнялися «реформатори» української поліції. Там не звинувачують людину заочно, що вона є злочинцем лише згідно того факту, що володіє автомобілем.

Фіксується правопорушення, вчинене на конкретному автомобілі – приходить власникові спеціальне повідомлення, в якому пропонується реагувати одним з трьох способів:

— прийняти на себе відповідальність за порушення (тобто заплатити штраф);

— відмовитися від відповідальності за порушення (надати відомості про справжній порушника, який був за кермом)

— оскаржити факт фіксації порушення в суді.

Якщо таке повідомлення ігнорується, надсилають повторне, але в ньому вже вказуються санкції за прострочення, такі як втрата можливості оскарження штрафу, позбавлення права перереєстрації автомобіля або водійських прав, призупинення дії водійських прав, загроза арешту автомобіля і так далі. У країнах ЄС діє абсолютно подібна практика.

У сухому залишку. Нам всім не треба чекати адекватної (або взагалі хоч якої-небудь мінімальної) системи фото- і відеофіксації на автодорогах в найближчі роки. Поліцейським чиновникам, як поганим танцюристам, завжди буде щось заважати: неприйнятий закон, «відсутність» бюджетування, поломка відеокамер, судові позови, вторгнення інопланетян.

Все що завгодно. І поки вони дають прес-конференції і сидять в Фейсбуці, в суворій дійсності Україна скочується в беззаконня і хаос. І це стосується не тільки ситуації на автошляхах. Ключове питання: хто, коли і як буде за це відповідати?

Публикации в разделе Дискуссии в формате «Колонка» отображают мнение исключительно автора текста, указанного в начале статьи. Позиция автора колонки может не совпадать с точкой зрения редакции Hubs. Издание оставляет за собой право публиковать мнение других авторов по изложенным в данной статье темам.

Один комментарий;

  1. Анонім said:

    І ось «гора народила мишу». Це не так, ключовими є додані паровозиком норми: — 10 підстава для зупинки — перевірка на алкоголь, причому без свідків «я та мої вірні тех засоби». — далі — на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів на вимогу поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України:
    зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху;
    вимкнути двигун транспортного засобу та вийняти ключ із замка запалювання (у разі наявності такого ключа);
    передати для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, — поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат “Зелена картка”), інші документи, що визначені Правилами дорожнього руху;
    перебуваючи у транспортному засобі, покласти руки на кермо, тримаючи їх у полі зору поліцейського, та не виходити з нього без дозволу поліцейського;
    на вимогу поліцейського вийти з транспортного засобу;”.
    У зв’язку з цим абзаци третій — дванадцятий вважати відповідно абзацами дев’ятим — вісімнадцятим;
    в абзаці дев’ятому слова “виконувати розпорядження” замінити словами “неухильно виконувати вимоги або розпорядження”, а після слів “транспортних засобів —” доповнити словами “поліцейського або”;
    2) частину першу статті 18 доповнити абзацами такого змісту:
    “під час зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського перебувати на своєму місці до відповідного розпорядження або вимоги поліцейського;
    —-
    “1. Поліцейський має право вимагати в особи передати документи, що посвідчують особу, та/або документи, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках:”;
    2) частину п’яту статті 34 викласти в такій редакції:
    “5. Поверхнева перевірка речі та/або транспортного засобу проводиться шляхом візуального огляду речі та/або транспортного засобу, у тому числі шляхом візуального огляду салону, багажного відділення (навісного багажного пристрою), причепів транспортного засобу, перевірки відповідності ідентифікаційних номерів транспортного засобу. Поліцейський під час проведення поверхневої перевірки транспортного засобу має право вимагати відкрити кришку багажника (навісний багажний пристрій), капот, двері салону, ніші, які можливо оглянути без їх розбирання, причепи та надати можливість перевірити відповідність ідентифікаційних номерів транспортного засобу.

*

Top