Проект закону про кримінальні проступки в нинішньому вигляді не допоможе реформувати правоохоронну систему
Григорій Мамка, заслужений юрист України:
6 листопада 2018 р. закінчена робота над підготовкою до другого читання законопроекту, яким народні депутати намагаються вирішити проблему з розслідуванням так званих кримінальних проступків – дрібних кримінальних діянь, що відносяться до невеликої тяжкості (крадіжки, шахрайство, незаконна протидія тощо).
Як повідомляє парламентський сайт відповідну таблицю поправок до другого читання вручили для розгляду у сесійній залі. Мова йде про депутатський законопроект №7279-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень». Нагадаю, що у першому читанні його прийняли 7 червня 2018 р. На минулому тижні документ депутати не розглянули. Але зрозуміло, що прийняття саме цього закону – це питання часу.
Натомість, добра ідея може перетворитись у звичайний фарс та чергову плутанину у реформуванні правоохоронних органів. Основне питання, чи буде кінцевий пункт знову пеклом для оперативно-слідчих підрозділів й пересічних громадян?
Проблема з довгою історією
Дійсно, велике навантаження на поліцію не дозволяє слідчим ефективно розслідувати всі види правопорушень. Уточню, що у законопроекті пропонується поділити кримінальні правопорушення на кримінальні проступки й злочини (нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі). Кримінальним проступком пропонується назвати діяння, за вчинення якого в КК передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 тис. грн.) або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.
Проблема ж давно виникла тому, що для розслідування чи то дрібних проступків, чи то різної тяжкості злочинів, потрібно витратити багато часу. Та ж сама паперова робота займає майже однаковий великий об’єм навантаження на правоохоронця.
У Кримінальному кодексі України нараховується біля 780 складів злочинів. Із них близько 200 (25%) за кваліфікацією є злочинами невеликої тяжкості. Але як наводять дані автори законопроекту, частка «злочинів невеликої тяжкості або середньої тяжкості, таких як некваліфіковані крадіжки, шахрайства (частини 1 статей 185, 190 КК України) та легкі тілесні ушкодження (стаття 125 КК України), становить майже 50 % від усіх розслідуваних». Тяжкі та особливо тяжкі складають тільки четверту частину.
У більшості розвинених країн кримінальні проступки (та їх аналоги) вже давно розслідуються як окрема категорія справ.
В Україні ж, у результаті такого великого навантаження на слідчого (по декілька сотень справ одночасно) дрібні злочини розслідуються вкрай погано.
Насправді в Україні проблему з введенням кримінальних проступків активно намагаються вирішити вже ювілейні 10 років. Спочатку у 2008 р. на рівні президента та РНБО була прийнята ціла концепція такого реформування. А в 2012 р. у Кримінальний процесуальний кодекс навіть ввели термін кримінальні проступки та процесуальні особливості їх розслідування. Але вводити відповідальність по кримінальним проступкам в КПК було обумовлено через прийняття окремого закону.
Законотворчі тумани
Ерзац такого закону наразі й намагаються протягнути депутати. Але складається враження, що, як і у випадку з реформуванням податкової системи чи всієї системи правоохоронних органів, у реформаторів відсутнє розуміння: що ж вони отримають на виході.
Не буду вдаватись у цілу низку юридично-аналітичних аспектів проблемних зон законопроекту. Їх можна почитати у зауваженнях Головного науково-експертного (до першого читання) та Головного юридичного управлінь (до другого читання). Ось короткий висновок юристів: «підготовлений до розгляду у другому читанні законопроект має низку недоліків принципового характеру… перш ніж відносити ті чи інші злочини до числа проступків, необхідно запропонувати систему критеріїв, які повинні слугувати чіткою основою для відбору до кола проступків тих діянь, які на теперішній час визнаються злочинами». Далі сказано, що у разі прийняття парламентом цього законопроекту, як Закону, його положення не узгоджуватимуться з низкою конституційних норм та профільних міжнародних конвенцій. Тобто на концептуальному рівні запроваджуються помилки, які не дозволять розвинути інститут кримінальних проступків. А отже не дадуть вирішити проблему у майбутньому.
Плутанини, нелогічних норм та проблемних норм там трапляється безліч.
Але є два головні питання, вони прості як у будь-яких процесах – хто та що саме буде робити? Тобто які органи та як будуть розслідувати кримінальні проступки? Як нововведення позначиться на дотриманні прав людини, які процесуальні гарантії вона отримає під час розслідування? Ось тут якраз все може скластись не дуже добре.
Питання перше. Проектом закону пропонується запровадити спрощений порядок досудового розслідування у формі дізнання всіх кримінальних правопорушень невеликої тяжкості. Наразі всі кримінальні злочини розслідуються по єдиній процедурі – відповідним слідчим органу досудового розслідування. Але що це буде за нова інституція кримінальних проступків або так званого дізнання? У законопроекті, на мій погляд, суцільний туман про це.
Пропонується нова категорія службової особи – дізнавач. Це службова особа правоохоронних органів, що здійснює досудове розслідування кримінальних проступків. Далі, як указано у законопроекті, дізнання здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів: органів Нацполіції; безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; ДБР; НАБУ.
Тобто одночасно всі, ніхто або взагалі хто захоче? При цьому, як зауважують юристи, проектом не визначено статус та повноваження органу дізнання.
Взагалі слід нагадати, що інститут дізнавачів був ще у Основах кримінального судочинства СРСР 1958 року та КПК УРСР 1960 року. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, чітко розділяє «дізнання» і «слідство» (п. 14 ст. 92; п. 3 ст. 121). І те, що дізнання було в старому радянському законодавстві, і те, що прирівняння його по функціям із слідством – протирічить Конституції – не викликає жодних зауваг у авторів законопроекту.
Це справді «державницький» підхід. Він дуже нагадує провал у так званому експерименті з детективами – об’єднання у одному співробітнику повноважень оперативника та слідчого. На сьогодні фактично ядро кримінальної поліції не реформовано. На практиці слідчі та оперативники продовжують конкурувати між собою, ніяк не поділять повноваження, ведуть бюрократичні війни… Це також нагадує той безлад, який відбувається при розслідуванні антикорупційних злочинів, війну між відомствами тощо.
Питання друге. Автори особливо акцентують увагу на запровадженні спрощеного порядку досудового розслідування. Але деякі запропоновані новації у цій частині отримали критику у адвокатському експертному середовищі. А як зазначає юридичне управління парламенту «аналіз тексту законопроекту в частині змін до КПК України свідчить, що окремі його положення не враховують конституційних приписів, а також вимог статей 5, 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Для правоохоронців відкривається можливість для низки зловживань.
Наприклад, вводиться можливість отримання слідчим у ході дізнання так званих пояснень до внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань). Без присутності адвоката. Такі пояснення можуть стати процесуальними джерелами доказів.
Згідно проекту, процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про проступки в КПК… також є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Ці процесуальні джерела доказів не можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину, окрім як за погодженням з слідчим суддею.
Але, по-перше, такої форми судового рішення, як погодження, не передбачено у законодавстві, що створює правову невизначеність.
По-друге, з законопроекту не зрозуміло, коли ж у затриманого по кримінальному проступку можуть бути відібрані пояснення, проведено медичне освідування, вилучено речі і документи тощо. Зазначено, що ці дії можуть бути здійснені до внесення відомостей до ЄРДР. Але й сам момент внесення цих відомостей в Реєстр також не визначений.
При цьому запроваджувані строки проведення кримінальних проступків взагалі вносять повний безлад з точки зору дотримання прав людини. Так у проекті вони складають 1 місяць (якщо буде потрібна експертиза), 20 діб без експертизи і 72 години якщо підозрюваний визнає вину. Але один спірний аспект – ці терміни встановлені з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, а не з моменту внесення відомостей в ЄРДР. А от строки розслідувань з моменту внесення відомостей до ЄРДР до того як особі повідомлять про підозру – ніяк не обмежені. Є багато інших зауважень.
Тому, при всій необхідності введення інституту кримінальних проступків, прийняття закону у запропонованому вигляді не вирішує проблему. Навпаки, при такому законодавчому підході напруження у системі правоохоронних органів та у суспільстві буде зростати.
Публикации в разделе Дискуссии в формате «Колонка» отображают мнение исключительно автора текста, указанного в начале статьи. Позиция автора колонки может не совпадать с точкой зрения редакции Hubs. Издание оставляет за собой право публиковать мнение других авторов по изложенным в данной статье темам.
