Спасательный круг для парламентской коалиции

Призрак перевыборов в Верховную Раду бродит Украиной уже больше года. И все это время у общества нет однозначного виденья по поводу парламентской коалиции. Влияет ли это на жизнь страны, на качество законодательного процесса и на политическую реальность в целом? Hubs предлагает политикам и политологам высказывать свою позицию по политическим событиям страны в формате колонок, интервью, комментариев на страницах нашего издания. О том, какой официальный формат может иметь парламентская коалиция и какие политические предпосылки сложились вокруг этого вопроса, свою позицию ниже излагает политолог Игорь Чаленко (укр.):Питання існування у нинішній Верховній Раді коаліції депутатських фракцій каламутить інформаційний простір ледь не щотижня. З одного боку, закиди опозиціонерів про реальну відсутність необхідної цифри у 226 голосів, плюс судовий позов екс-нардепа Миколи Томенка з вимогою опублікувати список з усіма підписами під коаліційною угодою. З іншого, – запевнення владних депутатів, що рішення у Верховній Раді приймаються більшістю, а отже коаліція є і прекрасно себе почуває.Звичайно, є підстави для занепокоєння. Адже на офіційному сайті Верховної Ради зазначено, що до Блоку Петра Порошенка станом на сьогодні входить 140 народних обранців, у свою чергу до Народного Фронту – 81. Арифметика нещадна: якщо навіть враховувати спікера і першого віце-спікера парламенту, делегованих фракціями коаліції, то все одно виходимо на цифру 223 + невідома кількість позафракційних депутатів, які вважають себе учасниками коаліції «Європейська Україна».Офіційну інформацію про реальну кількість депутатів керівництво Верховної Ради надати відмовляється, посилаючись на відсутність відповідних повноважень. Тому цілком зрозумілим стало бажання журналістів докопатися до істини. Видання «Страна» (що має суперечливу репутацію, але тим не менш) надіслало кожному депутату лист із запитанням, чи належить він до діючої коаліції. Результати бліц-опитування продемонстрували показник у 224 народні депутати.Наближаючись до річниці діяльності уряду Гройсмана діюча коаліція зіштовхнулась з страшенним дефіцитом кадрів у своїх рядах. Ми всі є свідками того, як на окремих голосуваннях складаються ситуативні союзи коаліції з депутатськими групами «Воля Народу», «Відродження» і Радикальною партією, набагато рідше – з Опозиційним блоком і Батьківщиною. Чим далі, тим такі комбінації стають важчими для реалізації і потребують занадто багато зусиль з Банкової і Грушевського.Хоча Конституція України, по суті, визначає єдину функцію коаліції – запропонувати кандидатуру Прем’єра і складу уряду, питання її фактичної наявності або відсутності у Верховній Раді – це величезне поле для політичних зловживань з боку владних опонентів. І це добре розуміють в Адміністрації Президента.Ні для кого не є секретом проведення переговорів із Радикальною партією Олега Ляшка у питанні її повернення до коаліційних лав. Як мінімум, це засвідчила Декларація єдності, підписантами якої виступили БПП, НФ і РПЛ. «Заради збереження державності України, ми готові об’єднатися навколо спільних цінностей і відкинути дрібні політичні розбіжності», – доволі промовисто засвідчили політики цих сил 20 лютого на третю річницю трагічних подій Революції гідності. Навіть більше – радикал-Мосійчук у прямому ефірі Еспресо прохопився, що зовсім скоро Олег Валерійович зробить заяву про об`єднання. Але, чи то зірки на небі не стали у необхідну позицію, чи то не зійшлися на всіх кадрових питаннях. Наслідком фальстарту стало те, що Ляшку довелося давати публічну «задню».Допоки тривають умовляння «вилоносців», втрачається найбільш дорогоцінне – час. Чергова хвиля підняття тарифів з березня, турбуленції у Національному банку України, наслідки транспортної блокади АТО та надзвичайного стану в енергетиці, та багато інших загальнодержавних проблем, як добрива, впливають на протестний ріст у настроях людей. Розгойдування ситуації триватиме й надалі з прицілом на позачергові вибори. Виникає риторичне питання, а чи хочуть у БПП чи тим паче Народному Фронті йти на ці вибори?Щоб вирішити нинішню проблему з коаліцією, потрібно нагадати, на яких власне підставах вона була утворена. Резонансне рішення Конституційного суду від 6 квітня 2010 року нещадно критикується з боку фахівців-конституалістів. Тим не менше, воно дозволило як сформувати коаліцію у 2010 році, так і доєднати в минулому році до коаліційних фракцій необхідну кількість позафракційних депутатів. Втім, це рішення дозволяє набагато більше.У результативній частині, зокрема, йдеться «… окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».Тобто на індивідуальній основі можуть приєднатись як позафракційні народні депутати, так і парламентарії з інших фракцій і груп.Якщо в опозиційних фракціях рішення імовірного кандидата на входження до коаліції спричинить політичне гоніння, то не настільки однозначно можна говорити про депутатські групи, які на двох мають 45 народних депутатів. Звичайно, не всі депутати з цієї кількості пройдуть «репутаційний кастинг», але ж питання всього 5-10 чоловік. До того ж, індивідуальне приєднання до коаліції не має обов`язком виходу з відповідних депутатських груп, депутати й надалі зможуть продовжувати працювати в них.Все, що сьогодні потрібно владі – довести, що вона має 226 голосів, як це було у квітні 2016 року. І навіть без радикалів це зробити можливо.Публикации в разделе Дискуссии в формате «Колонка» отображают мнение исключительно автора текста, указанного в начале статьи. Позиция автора колонки может не совпадать с точкой зрения редакции Hubs. Издание оставляет за собой право публиковать мнение других авторов по изложенным в данной статье темам.  

к