Довготривалий сценарій – подорожчання цін на всі продукти в умовах ринку
Олена Матвійчук, СЕО Міжнародної бухгалтерсько-консалтингової компанії WeDoITBM, фінансовий консультант (думка):
12 січня Кабмін запровадив адміністративне регулювання цін на цукор, гречку, борошно, макарони, масло, молоко, птицю, яйця, олію, хліб, де торговельна надбавка тепер не може перевищувати 10%. Натомість бізнес відреагував на цю звістку вкрай негативно і вже є заяви про те, що продукти харчування, на які встановлено максимальну торговельну надбавку можуть взагалі зникнути з полиць магазинів.
Світовий досвід
Давайте згадаємо історію. Раніше державне регулювання цін вже діяло в Україні з 1996 до 2017 року, але було скасовано. У 2016 році його визнали неефективним і таким, що не стримує зростання цін. Тому у 2017-му повністю скасували «через непотрібність». Ручне тотальне регулювання цін – це також досвід із Радянського Союзу.
Найближчим сучасним прикладом держави, де регулюють ціни на соціальні товари, є Білорусь. Там не було режиму вільних цін вже понад 20 років, а у 2021 році понад 55% цін на споживчі товари та послуги регулювалися державою.
І якщо звернутись до статистики, то у період 2013-2021 років середньорічна інфляція у Білорусі становила 10,4%. Це враховуючи дешеві російські енергоресурси. У Росії цей період інфляція була 6,7%, в Україні – 13,4% (роки революції та економічної кризи). У країнах Азії, де уряди не вдаються до радянських цінових практик, середньорічна інфляція становила 3%, у розвинених країнах – 1,4%.
Негативні результати цінового регулювання відчула на собі і Туреччина, отримавши річну інфляцію у 2021 році понад 35% та девальвацію національної валюти. На початку січня курс турецької ліри до долара був 7,05 ліра за $1, а 10 січня 2022 року – 13,8 ліра за $1.
Такий спосіб боротьби зі зростанням цін зараз рідко зустрічається у країнах із сучасною ринковою економікою.
Навіть студенти-першокурсники економічного факультету знають, що будь-які ціни, які адміністративно встановлюються – це погано і для споживачів, і для продавців, тому що утворюється дефіцит товару та втрата прибутку компаній. Ціну повинен встановлювати ринок, її регулювання має бути непрямим.
Наслідки для економіки країни
Для України є два сценарії наслідків державного регулювання ціни: короткотривалий і довготривалий.
В короткостроковому варіанті нас чекає дефіцит товарів – товари за неринковими цінами ніхто не продаватиме. А потім ціни підскакують ще сильніше.
Довготривалий сценарій – подорожчання цін на всі продукти в умовах ринку. Оскільки, щоб покрити збитки від продажу товарів, ціни на які фіксуються, виробники перекладатимуть ці витрати на інші товари.
Також умови внутрішнього ринку, де законодавець змінює правила в будь-який момент, є абсолютно не привабливими для зовнішніх інвестицій.
Чому так? Ми розуміємо, що підвищення цін на продукти сьогодні, значною мірою, результат високої зовнішньої ціни на газ. А вона, в свою чергу, зазвичай в Україні формувалася на основі двох показників: ціни на газ, який ми повинні були закупити весною та спотовою ціною – реальною ціною на газ на міжнародному ринку сьогодні.
Весною газ по $200-300 нами закуплено не було, а зараз спотова ціна становить $1300-1500. Утримувати для населення і виробників ціну на газ можливо лише за рахунок дотацій з бюджету, який, як відомо, не гумовий. Та навіть, якщо ціна на газ наступного року дещо знизиться, вона все одно вже ніколи не буде $200, у зв’язку зі світовим подорожчанням та міжнародною економічною кризою. Тому, коли дотації закінчяться, нас чекають різкі та неприємні новини. Ми повинні це розуміти, та, надіюсь, це розуміє і законодавець.
Що слід очікувати споживачам та виробникам?
Зменшення якості товарів та звуження асортименту – очікувана відповідь виробників товарів, ціни на які фіксуються урядом.
Якщо за умови дотримання цінової стелі 10%, яку запровадив уряд, виробник вийде в мінус – є два варіанти: 1) закрити виробництво, що чекає на більшість, 2) розвиток ще одного джерела корупції в країні на предмет договірної ціни, що з часом також буде вбивати виробника.
Є також альтернативні короткотривалі сценарії і ми вже мали такий приклад з дефіцитом гречки у 2011 році, яку тоді привезли з Китаю. Але її одразу розкупили в офіційних торгових мережах. Після чого гречка з’явилася на чорному ринку, але без контролю націнки, вдвічі-втричі дорожче, ніж мала коштувати офіційно.
Що ж робити і чи є інші механізми врегулювання сьогоднішньої кризи?
Світова практика налічує інші механізми боротьби з підвищенням цін на продукти, якими можна захищати малозабезпечені сім’ї. Наприклад, зниження ставок ПДВ на соціальні товари до 5-7%, як у країнах Європи.
Передбачення та регулювання ціни на газ та на інші ресурси, що забезпечують конкурентоздатність національних виробників – ще одне надважливе завдання.
На мою думку, держава не повинна контролювати цю сферу, використовуючи регулювання націнок на соціально значущі товари, як механізм впливу. Основне завдання держави в цьому випадку – не допускати появи монополістів та монополій, і тим самим сприяти розвитку здорової конкуренції, а все інше зробить та врегулює сам ринок. Ринок сам визначить націнки на будь-які товари та послуги. Це закони ринкової економіки, які працюють і за дотримання яких виграють насамперед покупці.
Публікації у розділі Дискусії у форматі «Колонка» відображають думку виключно автора тексту, вказаного на початку статті. Позиція автора колонки може не співпадати з точкою зору редакції Hubs.ua. Видання залишає за собою право публікувати думку інших авторів щодо викладених у цій статті тем.
