Відміна депутатського імунітету необхідна для реформування судів
Григорій Мамка, заслужений юрист України:
Найближчим часом Україну чекає черговий комедійний серіал про зняття недоторканності зі «слуг народу». На мою думку, нажаль цей процес, як і останні 19 років, має шанс закінчитись без позитивного результату.
Нагадаю, що у свої виборчій програмі (у самому її початку) новообраний президент Володимир Зеленський пообіцяв – цитую: «Впроваджувати рівність та справедливість почну із себе. Мої законопроекти в цьому напрямку: «Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів»; «Про імпічмент Президента України»; «Про відкликання народного депутата України»». А 22 квітня 2019 р. (одразу після дня виборів) спікер його штабу Дмитро Разумков заявив, що ці законопроекти будуть подані президентом першими у Верховну Раду.
Уже з цієї інформації, очевидно, що на зняття недоторканості нам очікувати ще довго. Оскільки, суспільство все ж очікує від «слуг народу» прогресу, коротко нагадаю чим важливе це питання та що треба врахувати новій команді президента Зеленського.
Стимул чи гальмо демократії?
У своїй статті ще у 2017 р. (коли були масові подання ГПУ про зняття недоторканості з низки депутатів) я висловив основний тезис: законодавче зняття депутатської недоторканності необхідне для зниження рівня корупції, розбудови демократії та якісного реформування судової системи. Цей процес через подання Генпрокуратурою, розгляд регламентним комітетом ВР та голосуванням у залі – громіздкий та безглуздий.
Безумовно, мова йде не про примітивну тотальну відміну будь-якого захисного механізму, що забезпечує незалежність законодавця. Наразі основні суперечки між експертами та правничими інституціями йдуть навколо того, у якому форматі цей механізм повинен буди реалізований в Україні.
Є два рівні недоторканності. Перший – індемнітет. Законодавцю забезпечується недоторканість за політичну професійну діяльність (рішення, точка зору, голосування тощо). Цей вид захисту закріплений у ст. 80 КУ. Він існує у більш-менш однаковому вигляді у всіх розвинених державах. І навколо нього особливих суперечок немає й не може бути.
Другий – імунітет. Гарантується недоторканість при притягненні до відповідальності за скоєнні правопорушення (у тому числі, кримінальні злочини). Ось тут існує безліч варіацій світового досвіду того як зняти цю недоторканність і чи є вона взагалі у законодавстві. В Україні у тій же ст. 80 КУ вказано, що позбавити парламентаря імунітету на кримінальну відповідальність можна тільки через згоду парламенту. Низка норм в українському законодавстві розписує механізми цього процесу.
У 2015 р. Венеціанська комісія, оцінюючи законопроект про повну відміну депутатського імунітету в Україні, не рекомендувала цього робити саме ПОВНІСТЮ. Підстави – молода ще нерозвинена демократія та слабке дотримання верховенства права (відповідно можливість політичного тиску на неугодних). Натомість Комісія вважає, що недоторканість в існуючому виді – теж зло, що заважає побороти корупцію. А тому рекомендувала реалізувати інші, на відміну від існуючих, механізми зняття недоторканості.
По-перше, у світі є різні моделі з цього питання – від відсутності імунітету (США, країни ЄС тощо) до існування імунітету з певними механізмами (у тому числі через парламент) його зняття (країни ЄС тощо). Можливість варіацій наглядно описана у таблиці аналітичного центру «Обсерваторія демократії», тому не буду повторюватись (бажаючі можуть глянути тут).
Тобто, мабуть не зовсім коректним було б говорити, що недоторканість є єдиним чинником, що забезпечує розвиток демократії або навпаки стримує. І не варто маргіналізувати суперечку до рівня – « у Європі вона є/немає (потрібне – підкреслити)». Наприклад, та ж Венеціанська комісія запропонувала Україні врахувати італійський досвід, де затримання або арешт члена парламенту розглядається Конституційним судом.
По-друге, ми до безкінечності можемо дискутувати що перше – яйце чи курка. Чи спочатку демократія, верховенство права, механізми, а потім зняття. Чи навпаки. Але на протязі мінімум 19 років з моменту проведення референдуму у 2000 р., коли 89% виборців проголосували за обмеження недоторканності, модель – спочатку механізми, а потім відміна – так і не спрацювала. Більше того, цією обіцянкою спекулювали ВСІ політики на ВСІХ виборах в Україні. Але обіцянки не виконали.
Тому, моя думка, що нам емпіричним шляхом й терміново треба або повністю відмінити імунітет, або як мінімум позбавити права на його зняття парламент (наприклад, скористатись рекомендацією Венеціанської комісії про КС – це принаймні логічніше). Тоді суспільство перестане товкти воду в ступі навколо недоторканості й більше уваги почне приділяти саме розбудові правової системи (щоб компенсувати можливість політичного тиску).
Уявляєте якого прискорення це придасть законодавцям якомога скоріше вирішити наріжний камінь українських зрад – зробити українські суди дійсно незалежними. Тоді мабуть й інвестиції в економіку швидше будуть збільшуватись. Мантри про ефективну боротьбу з корупцією у цьому контексті навіть не хочу повторювати.
Що не так з пропозицією новообраного
Але на сьогодні не зрозуміло яким саме чином нова команда планує реалізувати зняття недоторканості – тобто яку саме модель пропонується запровадити. Повністю зняти політичну незалежність (індемнітет) та кримінальний імунітет. Чи якось інакше?
Більше того. Формулювання у програмі Зеленського вказують на те, що цьому питанню було приділено вкрай мало уваги (або зроблено надто формально, для галочки). Назва одного з законопроектів «Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів». Знову у кучу змішали людей та коней.
Нагадаю, ще у 2015 р. президент Петро Порошенко подав у парламент схожий законопроект «Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України та суддів)». Суттєва відмінність у тому, що у проекті Порошенка не йшлося про зняття недоторканності Президента. Це мабуть плюс новій команді. Але…
Даному законопроекту Порошенка, крім Венеціанської комісії, по процедурі дав свій висновок й КСУ. Якщо коротко – КСУ виступив проти розгляду у цьому проекті суддівської недоторканості, адже це питання вже було урегульовано у 2016 р. окремими змінами в КУ (зміни були схвалені й Венеціанською комісією). Тому на зміну цьому закону у 2017 р. президент подав новий законопроект – вже без згадування суддів: «Проект Закону про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)» №7203. Цим документом пропонується повністю зняти тільки депутатський імунітет на притягнення до кримінальної відповідальності, залишивши індемнітет. Фактично цю норму (без суддів) у минулому висновку вже схвалив КСУ. Наразі законопроект зависнув у комітетах ВРУ. Тобто м’яч на полі депутатів.
Тут треба врахувати одну важливу річ. Навіть якщо парламентарі на цій сесії почнуть розгляд даного законопроекту, й навіть встигнуть отримати позитивний вердикт КСУ, й проголосувати у першому читання, все рівно у фінальній версії депутати мають право прийняти ці зміни в КСУ тільки осінню, на наступній черговій сесії. Це ідеальна ситуація, при наявності так званої політичної волі. Й «нова команда» тут ні до чого.
Якщо ж Зеленський вирішить відізвати законопроект Порошенка й подати свій під назвою «Про зняття недоторканності з Президента України, народних депутатів і суддів» (наступити на граблі Порошенка з суддями), то процес розтягнеться ще на роки.
На практиці зрозуміло, й це природньо, що нова команда не зможе у короткий термін реалізувати свої обіцянки. З вищеназваних причин: довга процедура прийняття змін в КУ, навіть при наявності більшості у парламенті (якої у Зеленського немає). Але якщо ці обіцянки не чергове політиканство, а реальне бажання змінити пагубне статус-кво, то очевидно треба врахувати напрацювання «папередників». Й увійти в історію не просто її вчителем з серіалу, а людиною, що виконує обіцяне.
Публикации в разделе Дискуссии в формате «Колонка» отображают мнение исключительно автора текста, указанного в начале статьи. Позиция автора колонки может не совпадать с точкой зрения редакции Hubs. Издание оставляет за собой право публиковать мнение других авторов по изложенным в данной статье темам.
