Той самий хлопчик в блакитній ООНівській касці.
«Не переживай так, ми переможемо» — ці слова були останніми, котрі почула двоюрідна сестра Ірина від загиблого на Майдані Устима Голоднюка.
Жахливий збіг обставин – за кілька годин до трагедії хлопця мав зустріти батько Володимир і підмінити його на барикаді. А сина – відправити додому. Та не склалося. Батько укріплював барикаду, а тим часом 38 сотня, в якій перебував і Устим, рушила на завдання.
Ранок 20 лютого. Юний хлопець на відео в блакитній ООНівській касці біжить вулицею Інститутською разом з іншими хлопцями із народної самооборони. Вже за мить він лежить серед підстрелених. На жаль, лікарям врятувати Устима не вдалося – 19-річний збаражанин помер від вогнепального поранення. Куля влучила в голову і пройшла крізь каску. А він лиш хотів допомогти забрати пораненого.
«Той хлопчик в блакитній ООНівській касці»– таким країна запам’ятала одну з перших жертв кривавого четверга – Устим був з першого дня на Майдані.
«Він побачив повідомлення про зрив асоціації та спитав мене, що йому робити. Їхати на Майдан чи чекати, коли там збереться народ, — ділиться спогадами кохана загиблого Марія. — Я, довго не думаючи, відповіла, що треба їхати, що сидіння вдома не дасть результату. Він поїхав 21 листопада».
Устим одразу записався до волонтерів, організовував та брав активну участь в охороні Майдану, а потім приєднався до Демократичного Альянсу, допомагав і робив все, що було в його силах. Як згадує член Демократичного Альянсу Віктор Пальнюк, він завжди відгукувався, якщо треба була допомога, завжди був усміхненим і радісним.
Події 30-го листопада були складними для Устима – після ночі розгону йому наклали 12 швів і він, як і інші учасники протесту, ховався в Михайлівському соборі. Батько забрав сина додому, але вже за два тижні Устим знову був у Києві. Ніщо не могло його стримати, а на прохання сестри бути обережнішим відповів: «Я стою тут і заради тебе».
«На Устима завели кримінальну справу, коли він подав заяву про побиття в прокуратуру, тому він мало говорив зі мною по скайпу і телефону. А коли я спитала, чи він довго на Грушевського, він відповів, що при ньому вбили М. Жизнєвського, — згадує сестра Ірина Левандовська. — Знаю, він не міг бути осторонь, коли згори котилися мертві і ранені люди!»
Устима завжди вабила ідея захищати рідну країну. І хоча він вчився у Бережанському агротехнічному інституті на електрика-високомонтажника, в нього була ідея вступити до МВС.
«У сім – десять років він ліпив з пластиліну фігурки солдатиків різних армій і з різних історичних подій, і влаштовував баталії. Ми дивувалися, звідки у дитини виник талант, адже у нас в родині — лише педагоги. Так в Устима з’явилася мрія стати військовим», – розповідає рідна тітка і хрещена Світлана Гайдаш.
З самого дитинства Устим захоплювався історією України, любив своє місто і години проводив у Збаразькому замку. Усі знайомі сміялись і стверджували, що недарма його назвали в честь Устима Кармелюка. За півроку до трагедії Устим попросив у тата дозволу остригти собі козацького оселедця і батько йому цей дозвіл надав. Батьки подавали приклад, що треба і варто відстоювати свої права, боротися до кінця — бабуся Михайлина була першою союзянкою, а тато Володимир Голоднюк студентом голодував на Майдані у 1991 році. Коли батько дорікнув, що останній раз Устим поїхав, не сказавши батькам про це, син йому заперечив: «Тату, ти теж своїх батьків не питав, коли їхав голодувати під Верховну Раду».
Устим не розповідав рідним, в яких небезпечних ситуаціях він перебував за ці три місяці. Рідні не знали, що в нього на грудях розірвалась граната, і що лишень бронежилет врятував. Він не розповідав, як його у двадцятип’ятиградусний мороз поливали з водомету, і як на ньому в буквальному сенсі ламали одяг, щоб відігріти.
«Устим був витривалий фізично та сильний морально. Він дійсно був патріотом. Він був на своїй хвилі. Так, але хвиля у нього була така, що не всім таку можна підкорити», – згадує подруга Алла Соколовська.
23 лютого Збараж прощався із своїм героєм. Прощалися з Устимом Голоднюком всю ніч, а несли його тіло побратими з тридцять восьмої сотні.
«Для нас велика честь, що Устимчика зарахували до Небесної сотні, гадаю, і для нього це дуже важливо й потрібно. А я… Я справлю 9 днів по своєму хлопчику і приїду на Майдан», — сказав Володимир Голоднюк.
