Затишок у Відні

Ярина Лукань, Erste Group Bank AG

До переїзду в Відень я кілька років майже щомісяця бувала там у відрядженнях. Місто було для мене надто консервативне і барокове, щоб викликати якісь глибокі емоції. Часто замість того, щоб після складної робочої п’ятниці залишитися у Відні на вихідні, я втікала в Прагу чи Братиславу. Там принаймні зрозуміла мова і якісь ближчі люди.

Тому, коли з’явилася можливість переїхати працювати в Австрію, я приймала рішення головою, а не серцем. Зрештою, переїзд до Відня був для мене логічним розвитком кар’єри. Я почала працювати з Ерсте Банком ще в 2006 році, коли компанія лише розглядала можливість виходу на український ринок.

Потім я очолила підрозділ комунікацій банку в Києві – це був найщасливіший період мого професійного життя. Продаж банку розбив мені серце, але коли я отримала пропозицію продовжити працювати в комунікаціях Erste Group, вирішила дати цим професійним стосункам шанс розвиватися далі.

Переїзд до Відня був досить легким: за роки роботи в Ерсте в мене було багато друзів і знайомих, які радили з вибором житла, пояснювали місцеві традиції й допомагали відкривати зовсім новий Відень. Навіть бюрократичні процеси з отриманням дозволів на проживання та роботу були досить комфортними, в першу чергу через щире бажання співробітників державних органів допомогти. Крім цього, різні побутові питання вирішуються легко.
Наприклад, оплата регулярних рахунків, таких як страхування, спортзал і т.д. відбуваються автоматично, оскільки в банках працює direct debet(прямое дебетование). З ІКЕА обставити квартиру (зазвичай житло здається без меблів) і самій зібрати всі стільці, столи і навіть ліжко – не проблема. І так в усьому.

Призвичаїтися до нових умов роботи теж було не складно: я знала багатьох колег, обсяги роботи відчутно менші, ніж були в Києві, і темп більш розмірений. Робота в комунікаціях як у Відні, так і в Києві дозволяє мати гнучкий графік: хоча більшість моїх колег в офісі вже о 8:00 і працюють до 17:00-18:00, є і такі (включно зі мною), що починають працювати з 10:00 і до 19:00-20:00. Якщо на роботі і виникають певні складнощі, то в основному пов’язані з мовою чи культурними особливостями. Спочатку мене дуже «тішили» наради і переписка німецькою, хоча таке трапляється не часто, адже серед моїх колег багато чехів, словаків, румунів, угорців, сербів і хорватів, тому корпоративна мова – англійська. Також довелося вчитися бути більш терплячою й толерантною, менше тиснути, враховувати більше точок зору і просто давати колегам час і можливість виговоритися. Всі ці речі, які часто були б деструктивними в київській реальності, тут дозволяють уникати проблем і приймати більш правильні рішення. Як результат — можна менше перейматися роботою (це не обов’язково означає, що менше працювати) і більше енергії спрямовувати на відпочинок.

Я дуже швидко зрозуміла, що Відень – це фантастично комфортне місто для життя. І загалом Австрія – неймовірно красива – тут хочеться жити, берегти себе, бути в гармонії зі світом і просто розслаблятися. Тепер я п’ю воду просто з крану – і вона смачна. Катаюсь на велосипеді і всюди — краса, зручні велодоріжки. Гуляю містом і щоразу захоплююсь, коли думаю, що це місто Фрейда і Клімта, а ще — столиця імперії, про яку хоча з іронією, але ніжно згадують у мене в родині (типово для галичан). По неділях снідаю до 16.00 (у Відні прекрасна традиція повільних і довгих бранчів), читаю або займаюся німецькою. Восени ходжу в гори. Взимку катаюсь на лижах. Саме такий спосіб життя в Австрії описують в підручниках німецької для початківців – і він таким є насправді.

При цьому злагоджене комфортне життя потребує жертв. 99% магазинів закриті в неділю. Лише дуже клієнтоорієнтовані банки працюють з 9:00 до 18:00, а зовсім консервативні – з 8:00 до 15:00 з півторагодинною перервою. Манікюр, педикюр, стрижка, ремонт одягу і всі інші базові послуги дорогі і в 99% випадків — неякісні. Австрійці видаються холодними, не здатними до глибоких стосунків, і рідко можуть дати чітку відповідь «так» чи «ні», а віденці багато скаржаться і їхня перша реакція завжди негативна. Крім цього, ритм життя для людей не на пенсії і без трьох дітей і собаки – досить повільний.

Втім, з часом звикаєш і до хорошого, і до поганого. Замість того, щоб ходити по магазинах, у неділю я снідаю, відвідую музеї. В мене з’явилися хороші друзі австрійці, які навчили мене правильно інтерпретувати нерішучу й дипломатичну манеру спілкування. Динаміки життю додають відрядження в Бухарест, Бєлград, Братиславу чи Прагу.  Я вчуся не бігти до цілі, змінюючи цілий світ, а розслаблятися й насолоджуватися світом, який добре працює вже століттями.

Друзі й рідні в Києві цікавляться — чи надовго мене вистачить і заманюють назад цікавими пропозиціями, амбітними проектами, любов’ю і дружбою. Я і сама безмежно за цим всім сумую. А з часу подій на Майдані й початком війни все частіше думаю, що була б в України набагато більш корисною, ніж в Австрії. Але щоразу спиняю себе від ностальгії й почуття вини тим, що після останніх років божевільного, емоційного, динамічного Києва, я все-таки заслуговую на спокійний гармонійний і комфортний Відень.