Море людей біля Луцького Меморіалу Пам’яті розступається перед Василем Мойсеєм. Тисячі прийшли провести в останню путь 22-річного загиблого Героя Майдану.
Василь Мойсей народився 27 березня 1992 року в селі Зубрець Тернопільської області. Він навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку за напрямком «Фізична реабілітація і здоров’я людини». Одногрупники пам’ятають його як оптиміста, який не зважав на негаразди, любив життя та подорожі, піднявся з друзями на багато вершин. Був турботливим, легко вчився новому. Любив чистоту настільки, що друзі часом жартували з цього приводу.
Василь мав сформовані націоналістичні погляди, які висловлював і друзям, і на сторінці у соціальній мережі, де ще у червні 2013 написав: «Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою». Василь був членом міської організації «Свобода».
У хлопця були добрі стосунки з усією родиною: батьком Михайлом, що живе в селі Зубрець, матір’ю Єлизаветою, яка вісім років пробула на заробітках в Італії. Сестра Маша зараз теж в Італії, вона ростила його як власного сина, бо мамі доводилося важко працювати. Василь любив свою сестру і її маленького сина Андрійка, який схожий на Василя. Постійно підтримував Машу, розумів, як їй важко на чужині. Вони спілкувалися за допомогою відеозв’язку щовечора, іноді й кілька разів на день. Довгий час жив з братом Романом та його сім’єю (дружиною Лєною і племінником Максимом) у Луцьку, допомагав їм в усьому. Рідні пропонували і йому поїхати в Італію, але через його любов до України він залишився дома. Вірив, що в Україні можливе краще життя і всі родичі повернуться на Батьківщину. Так він опинився на Майдані.
Тітка загиблого на наступний день після сумної звістки сказала: «Вася щиро любив свою сім’ю, найбільше — маму, але Україну любив більше за все, бо нікого не слухав». Він приїхав на Майдан у Київ в ніч з 18 на 19 лютого.
Юля Гундер, близька подруга Василя, пригадує: «У ніч з 19 на 20 лютого ми спілкувалися телефоном довго, десь до пів на третю. Він обіцяв зателефонувати вранці, але не подзвонив, і я захвилювалась, дзвонила безперервно. Була на роботі й постійно слідкувала за новинами, прочитала замітку про те, що стріляли снайпери. Побачивши, що серед загиблих є волинянин Василь за прізвиськом «Крук», не могла в це повірити, але здогадалася, що це – він…»
Незадовго до смерті, на своїй сторінці в соціальній мережі Василь написав: «Краще вмерти вовком — ніж жити псом».
Помер Василь у київський лікарні. Снайперська куля смертельно пошкодила грудну клітку — цивільний бронежилет не врятував хлопця. Сталося це 20 лютого. Побратим загиблого Анатолій Пушкін в інтерв’ю ТСН сказав: «Коли його несли, Василь був ще в свідомості і сказав, що він усіх прощає, прощає своїх убивць».
Василя Мойсея поховали 23 лютого на знаковому місці для лучан – Меморіалі Слави, де поховані учасники Другої світової війни, воїни-афганці, а тепер – і п’ятеро волинських бійців Небесної сотні.
І море людей проводжало свого Мойсея в останню путь.
