Польський дисидент та засновник Gazeta Wyborcza пояснює, чому Європі не варто повторювати помилки Чемберлена
Польського дисидента і громадського діяча Адама Міхника вважають одним з лідерів думки, причетних до розпаду радянської системи. Один із зачинателів руху «Солідарність», засновник Gazeta Wyborcza, він часто критикував Леха Валенсу, коли той став президентом нової демократичної Польщі.
Міхник виступив з лекцією в Українському католицькому університеті і розказав про своє бачення відносин між Україною, ЄС, США та Росією на тлі нинішнього конфлікту.
Олексій Коваленко записав для Hubs найцікавіше з півторагодинного виступу «антирадянського русофіла», як він сам себе називає.
Політика миру від Меркель та Олланда
Меркель та Олланду треба згадати, що сказав Чемберлен після повернення з Мюнхена, де дав згоду на розділ Чехословаччини: «Я привіз мир нашому поколінню». На що йому відповів Черчіль: «У нас був вибір: війна або ганьба. Ми вибрали ганьбу, але війни не уникнути». Я розумію логіку Меркель і Олланда: якщо ми не можемо воювати – не треба давати зброю, треба шукати дипломатичний шлях. Але вони ніяк не збагнуть, що його вже нема. Колись постукають і у їхні двері. Я не можу сказати, що Україна виграє війну з Росією. Але може дати серйозну відповідь в Донецьку, Луганську та Новоазовську. Без допомоги Заходу це неможливо.
Путін – не Гітлер, не Сталін. Але до якогось моменту Гітлер теж не був тим самим Гітлером. Час терпіння зараз вже скінчився. Якщо ми бачимо стільки вбитих людей, то треба міняти логіку мислення про політику Путіна. Він вже непередбачуваний.
Про інтеграцію в ЄС і НАТО
Багато що зараз залежить від позиції США. Але ті, в свою чергу, дуже обережні після Афганістану та Іраку. Євроатлантична ідея залежить від українського суспільства. Рейтинг підтримки цієї ідеї в Україні серед населення дуже низький. В Польщі теж були різні суперечки. Я розумію українських політиків, які не хочуть іти проти свого суспільства.
Щодо інтеграції в ЄС – це буде довгий процес. У Польщі він зайняв 14 років. Думаю, що для України буде ще більше. Особливо після прийняття в ЄС Румунії і Болгарії зі своїми проблемами.
Подвійні стандарти на прикладі «Містралей»
Якщо українська влада захотіла б купувати озброєння, то ЄС та НАТО повинні були б погодитись. Неможливо, щоб Франції було дозволено продавати «Містралі» Росії, а для України – заборонено. Треба сказати Путіну: «Кінець. Достатньо». І це повинна бути остаточна відповідь.
Якщо в Європі говорять, що ніколи не допоможуть Україні зброєю – це відкриває вільний шлях до путінської агресії. Де межа, я не знаю. Ніхто в 1989 році не знав, куди ми можемо ще піти, але ми знали, що Захід нам не допоможе.
Про політику Дональда Туска
Дональд Туск в жодному разі не путінофіл. Він — політик, західний ліберал і підтримує Україну. Звісно, як політик, не може відверто висловити своє ставлення до Путіна, але він ближче до того, щоб називатись путінофобом.
Серед населення в Польщі є різні думки. Але ми єдині в тому, що українці в Донецьку і Луганську захищають нашу безпеку. Є політична філософія, що поляки повинні примиритись з українцями.
Патріотизм та мова
Ідея, що тільки той, хто говорить українською – патріот – це велика помилка. Так само, як помилкою була спроба вирішити мовні питання в парламенті одразу після повалення Януковича. Добре, що Турчинов з цим не погодився. На мою думку, це робота на користь московського ФСБ. Повинна бути тільки єдина Україна, країна для всіх громадян. В цьому сенсі треба продовжувати досвід Кучми.
Пропаганда під час війни
Якщо Путін говорить, що російських військ нема в Україні , то це читають у Франції. Це є сила великоруської брехні. Є, звісно, і українська пропаганда, бо зараз йде війна. І до неї треба ставитись обережно. Яка різниця між точкою зору і пропагандою? Те, що я говорю на свою совість – точка зору. Але якщо я говорю це по телефону із якогось комітету чи посольства – це пропаганда. Українським журналістам під час війни дозволено все, бо в Україні нема цензури. На питання, чи можна журналістам в Україні говорити про щось негативне, чи тільки відкривати позитивну сторону, простої відповіді немає. Якщо сталося щось дуже погане, то про це обов’язково треба інформувати і писати. Але треба розуміти пропорції, а не тільки робити сенсації.
Фото: Олександра Чернова
