Другого пути, кроме экстренного внедрения накопительной системы, нет (укр.)
Игорь Чаленко, политолог
Тема тех или иных требований МВФ при получении очередного транша фонда – одна из самых неоднозначных в обществе. С одной стороны, денежные вливания Украине нужны как воздух. С другой, – внешние займы без структурных экономических преобразований не решают накопившихся проблем, одновременно увеличивая долговую нагрузку на экономику. Теоретически, условия, обсуждаемые с МВФ для получения кредитов, должны как раз и способствовать этим изменениям. На практике – все иначе. Требования фонда каждым вновь пришедшим правительством трактуются на свое усмотрение, в результате делаются косметические правки, не всегда благоприятные для экономики. Один из показательных примеров – последние дискуссии вокруг так называемых «пенсионных» изменений для нового транша. В то же время, необходимость проведения пенсионной реформы обсуждается уже десятилетия, но воз и ныне там.
Hubs предлагает политикам, политологам, экономистам, финансистам высказывать свою позицию по поводу пенсионной реформы в формате колонок, интервью, комментариев на страницах нашего издания.
О том, почему выполнение нынешних требований МВФ в пенсионной сфере поможет Украине «как мертвому припарки», свою позицию ниже излагает политолог Игорь Чаленко (укр.):
Україна знаходиться на фінальній стадії переговорів з Міжнародним валютним фондом щодо отримання чергового траншу в $1 млрд. Одною із узгоджених вимог, що випливає як із заяв обох сторін, так і публікацій інсайдерської інформації у ЗМІ, є проведення пенсійної реформи. Якщо тези представників МВФ про підняття пенсійного віку можновладці відкидають, то збільшення мінімального страхового стажу – питання, вочевидь, вирішене.
Для продовження співпраці МВФ наголошує на зменшенні шаленого дефіциту Пенсійного фонду. Авжеж, субвенція з боку держави у розмірі 150 млрд грн із 260 млрд грн загальних видатків ПФ може налякати будь-якого світового кредитора. В свою чергу, 15,7 млн зайнятих громадян через механізм Єдиного соцвнеску спроміглися «зібрати» трохи більше 40% від потреби.
Позиція МВФ цілком зрозуміла. У Фонді взагалі не люблять «бездонного» дефіциту. Як приклад – ситуація зі стомільярдним дефіцитом НАК «Нафтогаз України», який нівелювали підвищенням тарифу на газ до економічно обґрунтованого рівня. Держава отримала кредитні мільярди, водночас потрапила у комунальну пастку, де половина вітчизняних домогосподарств опинилась на голці субсидій. Виникає питання: а що потягне за собою виконання пенсійних вимог МВФ «тут і зараз»?
Безумовно, як підняття пенсійного віку, так і збільшення мінімального страхового стажу позитивно вплинуть на дефіцит ПФ, що задовольнить МВФ і водночас роздратує українське суспільство. Однак ця «шокова терапія» своїм результатом не матиме жодного системного ефекту, тому даремна. Це боротьба із наслідками, а не причинами.
Оцінювати ефективність пенсійної системи потрібно не лише сьогоднішніми реаліями, а варто дивитись на десятки років вперед. Наприклад, за прогнозами ООН в 2050 році населення України складатиме 33 млн чоловік проти 42,6 млн в 2017 році. Вітчизняний інститут демографії дивиться більш оптимістично і дає оцінку в 36 мільйонів. Разом з тим, радіти не доводиться, оскільки збільшиться частка людей пенсійного віку «за 60» через старіння населення.
Калькуляція невтішна. Якщо сьогодні співвідношення зайнятих до пенсіонерів дорівнює п’ять до чотирьох, то вже в 2050 році, наголошую, за оптимістичним сценарієм 12 людей працездатного віку годуватимуть 13 пенсіонерів. Хоча «годуватимуть» – це занадто голосно. Адже державі доведеться покривати 70% дефіциту ПФ. І це за умови індексації нинішнього рівня соцстандартів до рівня інфляції. Про жодне реальне покращення говорити не доводиться. Якщо сьогодні піти на умови МВФ, то у далекостроковій перспективі це дозволить знизити пенсійний тиск на Держбюджет всього буквально на декілька відсотків. Тобто народ цього не відчує.
Все це говорить про те, що солідарна система пенсійного забезпечення себе цілковито вичерпала. Іншого шляху окрім екстреного впровадження накопичувальної системи у нашої держави просто немає.
Без сумніву, таку позицію поділяє переважна більшість тверезо мислячих громадян. Втім, це не є арґументом для влади. І не тільки сьогоднішньої. Реальна пенсійна реформа є самовбивчою для будь-кого, хто сьогодні займає кабінети на Банковій і Грушевського.
Українські реалії фактично обмежують життя уряду роком, максимум двома. У свою чергу, в парламенті перманентне перетікання «контрольного пакету акцій» від однієї групи впливу до іншої навіть всередині владних сил ставить на перший план виключно ситуативні виграші. Звичайно, додатковим навантаженням на політикум є і очікування кожні півроку дочасних виборів. Як в таких умовах проводити пенсійну реформу?
«Дорожню карту» пенсійної реформи мають виписати ззовні українські суспільні, наукові і моральні авторитети. Цим буде продемонстровано національний консенсус у такому чутливому питанні, що дасть «зелене світло» владі для швидкого впровадження і також убезпечить її від основного негативу.
Потрібно пам’ятати, що пенсійна система тісно пов’язана зі станом української економіки та іншими сферами в державі. Навіть накопичувальна система не спрацює, якщо пересічний громадянин житиме у затяжній бідності. Тому основним завданням влади є побудова в Україні середнього класу, який зможе без проблем накопичити на свою безбідну старість і, за необхідності, забезпечити своїх батьків.
Публикации в разделе Дискуссии в формате «Колонка» отображают мнение исключительно автора текста, указанного в начале статьи. Позиция автора колонки может не совпадать с точкой зрения редакции Hubs. Издание оставляет за собой право публиковать мнение других авторов по изложенным в данной статье темам.
