«Творчество» фискалов по признанию сделок недействительными можно и нужно пресекать

Для этого следует учитывать изобретательность налоговых инспекторов (укр.)

Мария Золотарева, руководитель практики налогового и таможенного права адвокатского объединения «Вдовичен и партнеры»

Мария Золотарева, руководитель практики налогового и таможенного права адвокатского объединения «Вдовичен и партнеры»

В погоне за наполнением доходной части госбюджета налоговики вернулись к практике обращения в суд с исками о признании договоров и сделок (правочинов) с другими субъектами хозяйственной деятельности недействительными, и взыскания полученного дохода в пользу государства.

Фискальные органы широко применяли эти полномочия (они предоставлены им Налоговым кодексом) во времена президентства Виктора Януковича,корда использовались любые  поводы для того, чтобы«драть с бизнеса по три шкуры». В послереволюционные времена активность налоговиков поутихла, поскольку суды начали от клонять иски в силу недоказанности оснований для их подачи. Но недолго музика играла – в 2016-2017 гг. количество обращений Государственнойфискальнойслужбы в суды, как свидетельствует практика, увеличилось в разы. Есть уже и резонансне решения. Наиболеепоказательное–постановление Винницкого окружного административного суда по делу№ 802/1339/16-а, в соответствии с которым по обращению ГУ ГФС в Винницкойобласти были признаны недействительными ВЭД-контракты и взыскано в доход государства более 21 млн грн.

Hubs предлагает экономистам, финансистам, юристам высказываться по поводу  взаимодействия с ГФС в формате колонок, интервью, комментариев на страницах нашего издания.

Мария Золотарева, руководитель практики налогового и таможенного права адвокатскогообъединения «Вдовичен и партнеры», адвокат, к.ю.н., рассказывает о причинах активизации фискалов и необходимых мерах предосторожности, которые обязаны принять бизнесмены для того, чтобы обезопасить себя от убытков (укр):

Наразі ризик отримати позов про визнання недійсним вчиненого правочину для платника податків зовсім не є примарним. Цілком очікуваним є питання: чим це пояснюється? Відповісти складно, але «претензії» у фіскалів до дійсності угод були завжди.

Відразу ж зазначимо, що безпосереднім предметом таких вимог є оспорювані правочини, тобто такі, недійсність яких прямо не визначена законом, проте фіскальний орган заперечує проти їх дійсності, грунтуючись на інших, непрямих, законодавчих підставах. Наприклад, таких:

  • зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (ЦКУ), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  • особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
  • правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст.203 ЦКУ).

Однак посилатись лише на норми ЦКУ було б кардинально невірним. Адже специфіка вітчизняного законодавчого регулювання полягає в тому, що господарські відносини, у тому числі щодо укладання та виконання відповідних договорів, регулюються також і нормами Господарського кодексу України (ГКУ), який окремо передбачає підстави та наслідки визнання цих договорів недійсними.

Отже за змістом ГКУ може бути визнано недійсним (повністю або частково) господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Дані норми створюють достатньо широке поле для «творчості» фіскалів в доведенні фактичних підстав для обґрунтування позовних вимог.

Але припускаємо, що наразі посилення тиску на бізнес в цьому питанні змінило вектор і перешло у «поле» порушених кримінальних проваджень за ст.205 Кримінального кодексуУкраїни (ККУ; «фіктивне підприємництво»).

Тобто ґрунтується на матеріалах досудового розслідування та/або обумовлено наявністю обвинувальних вироків відносно посадових осіб контрагентів за ст.205 ККУ. Чому? Все просто: за таких обставин збирати та використовувати докази для подальшого доведення недійсності угод видається набагато легшим.

І тут платнику податків, що має нібито «фіктивного» контрагента, необхідно, перш за все, враховувати можливі наслідки визнання правочину недійсним, що полягає у заявленні «майнових» претензій представниками Фіскальної служби. У разі встановлення судом, що правочин було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, норми ст.228 ЦКУ передбачають наступні наслідки.

По-перше, при розгляду судом наявності умислу у обох сторін, і в разі виконання ними правочину, в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою. В разі виконання правочину однією стороною, з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з першої сторони – на відшкодування одержаного.

По-друге, при розгляду судом наявності умислу лише у однієї з сторін, все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй – на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Судова практика у відповідних податкових спорах на сьогодні така. Розлядаючи питання визнання угод платника податків недійсними з начебто «фіктивним» контрагентом, судом за основу береться «концепція» вимоги довести наявність протиправного умислу на вчинення сторонами конкретного правочину.

Так, у постанові Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/470/17-а зазначено, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб – сторін такого правочину – є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник тощо. Оцінюючи у подальшому обвинувальний вирок стосовно директора «фіктивного контрагента», суд акцентував увагу на тому, що даний вирок не є належним доказом недійсності відповідної угоди, оскільки не стосується обставин укладення оспорюваного правочину, відповідні обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення.

Варто знати також, що суди презюмують наявність умислу контрагентів на укладення неправомірних правочинів у разі наявності вироків про фіктивне підприємництво.

Наприклад, у справі № 826/12955/16 Окружний адміністративний суд Києва відмовив у задоволенні позовних вимог фіскалів щодо визнання недійсним правочину. Зокрема, тому, що обвинувальний вирок, яким посадову особу контрагента було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 ККУ, станом на час вирішення даної справи, не набрав законної сили!

Доцільно відзначити, що «претензії»фіскальних органів про недійсність правочинів заявляються не лише на етапі, коли винесено обвинувальний вирок про «фіктивність», але й безпосередньо, коли триває досудове розслідування у відповідних кримінальних провадженнях.  Втім про постановлення вироків говорити ще рано.

Тому підприємцям не варто недооцінювати «винахідливість» податкових інспекторів. До того ж багатьох податкових ризиків можливо уникнути ще на етапі планування господарської діяльності. Про що саме йдеться?

Доцільно звернути увагу на ті обставини, які можуть бути своєрідними «критичними точками» при виборі бізнес-партнера, що дозволить більш ретельно обґрунтувати підприємству необхідність прийняття бізнес-рішення щодо проведення господарських операцій. До  переліку таких обставин можна віднести  відсутність у потенційного контрагента офісного, складських та/або виробничих приміщень для виготовлення товарів або надання послуг (виконання робіт),  наявність лише директора у штаті, відсутність документів, що засвідчують якість товару, або документів про його походження тощо.

Крім того, є необхідним дослідження загальнодоступних баз даних на предмет аналізу даних Єдиного  державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявності судових рішень, пов’язаних із господарською діяльністю можливого бізнес-партнера, відповідних ліцензій на провадження господарської діяльності.

Пильнуйте!

Публикации в разделе Дискуссии в формате «Колонка» отображают мнение исключительно автора текста, указанного в начале статьи. Позиция автора колонки может не совпадать с точкой зрения редакции Hubs. Издание оставляет за собой право публиковать мнение других авторов по изложенным в данной статье темам.

*

Top