100 років тому більшовики по відношенню до народів інших країн вели себе як нинішні рашисти
Останнім часом ЗМІ транслюють риторику, де проводяться некоректні паралелі, щодо військових конфліктів. Азербайджан порівнюють з агресуючою росією, а Вірменія натомість претендує на підтримку Заходу, виступаючи у ролі ерзац-України.
Як аналізують журналісти 5-го каналу, ці аналогії не мають нічого спільного з реальністю. І ось чому на їх думку.
У вересні-жовтні активісти вірменської діаспори, а також деякі політики та муніципальні діячі Франції, які підпали під їх вплив, стали просувати ототожнення Азербайджану з рф, а Вірменії з Україною. Вони намагаються порівняти російську агресію проти України та дії Азербайджану щодо повернення своїх територій, які 30 років перебували під вірменською окупацією. Як додатковий аргумент використовується вереснева ескалація на вірмено-азербайджанському кордоні. Азербайджан звинувачується у тому, що він нібито вдерся на землі Вірменії. Але автори цього «порівняння» вважають за краще замовчувати, що між сторонами конфлікту немає угоди про демілітаризацію. Тож на основі міжнародного права неможливо визначити: хто займає чиюсь територію.
Попри це, вірменські та французькі діячі висувають вимоги про міжнародне засудження Азербайджану за «агресію», домагаються введення проти нього санкцій та озброєння Вірменії західною зброєю. Подібна риторика властива як вірменським, так і західним діячам.
Однак саме Азербайджан, як і Україна, не агресор, а жертва. І крім історичних фактів про це свідчить і багата спільна історія двох держав, наголошує 5 канал.
«Хоч би якими були мінливі наші історичні долі в майбутньому, народи України та Азербайджану завжди пов’язані узами найтісніших державних взаємин та нерозривної спільної дружби», – зазначав 14 січня 1920 року голова Української дипломатичної місії на Кавказі Красковський у телеграмі, спрямованій главі уряду Азербайджанської демократичної республіки (АДР).
«Народи України і Азербайджану зазнали жорстоких ударів грубої стихійної сили більшовиків, з якими їм довелося боротися не на життя, а на смерть. Втративши неймовірну кількість своїх синів, обігрівши їх кров’ю рідні землі з підпаленими та зруйнованими селами та містами, українці… і азербайджанці дорожать своєю національно-державною незалежністю, зважилися відстоювати свою самостійність, і у цих видах вони готові вести до останньої можливості та ведуть зараз важку, непосильну боротьбу проти більшовиків», – наголошувалося у березні 1919 році у спільному меморандумі делегацій Української народної республіки (УНР) та Азербайджанської демократичної республіки на Паризькій мирній конференції, що відбулася за підсумками Першої світової війни.
Якщо в цій цитаті поміняти «більшовиків» на «рашистів», текст повністю відповідатиме сучасним реаліям.
Обидві цитати є документальним свідченням того, що взаємодія національних держав українців та азербайджанців має більш ніж вікову історію. Детальніше про це можна почитати в телеграм-каналі AZfront.
